Питання «кому належить те, що згенерував ШІ» три роки тому було темою для конференцій. У 2026-му воно стало рядком у договорі — і рядком, який дедалі частіше стає предметом спору. Продуктова компанія генерує ілюстрації для застосунку, маркетингове агентство віддає клієнту тексти, зроблені асистентом, підрядник здає код, значну частину якого написав copilot. У кожному з цих випадків замовник вважає, що купив «права». Питання в тому, які саме права він купив і чи вони взагалі існували в момент передачі.
Українське законодавство відповідає на це питання значно конкретніше, ніж більшість європейських юрисдикцій. Відповідь є, вона в законі з 2023 року, і вона майже завжди неприємно дивує обидві сторони договору.
Що саме врегулював Закон № 2811-IX і чому це важливо саме зараз
Чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» № 2811-IX від 1 грудня 2022 року набрав чинності 1 січня 2023 року. Він не просто оновив стару редакцію 1993 року — він увів у правове поле України конструкцію, якої там раніше не було: право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об'єкти, згенеровані комп'ютерною програмою. Цьому присвячена стаття 33 Закону. Пізніше стаття зазнала точкових змін за Законом № 2974-IX від 20 березня 2023 року — зокрема, у частинах другій, шостій і десятій.
Практичне значення цієї норми зросло різко. По-перше, генеративні інструменти перестали бути екзотикою й потрапили в щоденні виробничі процеси — від дизайну до розробки. По-друге, з'явився зовнішній тиск: компанії, які продають у ЄС, від 2 серпня 2026 року вже зобов'язані виконувати вимоги щодо прозорості та маркування ШІ-контенту. По-третє, почали виникати спори — коли підрядник відмовляється підтверджувати походження матеріалу, коли інвестор під час due diligence просить показати ланцюжок прав на візуальний контент продукту, коли працівник іде й забирає з собою напрацювання.
Різниця з авторським правом принципова, і саме вона є джерелом більшості помилок у договорах.
Твір із використанням ШІ проти неоригінального об'єкта: де межа
Частина перша статті 33 дає визначення: неоригінальним об'єктом, згенерованим комп'ютерною програмою, є об'єкт, що відрізняється від існуючих подібних об'єктів та утворений у результаті функціонування комп'ютерної програми без безпосередньої участі фізичної особи в утворенні цього об'єкта.
Одразу за цим іде друге речення, яке на практиці важить не менше: твори, створені фізичними особами з використанням комп'ютерних технологій, не вважаються неоригінальними об'єктами, згенерованими комп'ютерною програмою. Тобто закон не оголошує «все, до чого торкнувся ШІ» неоригінальним. Він розводить два режими.
Межа проходить по критерію безпосередньої участі людини у творенні. Один промпт і кнопка «згенерувати» — це майже напевно неоригінальний об'єкт. Багатогодинна робота дизайнера, де генерація дала лише сировину, яку далі компонували, переробляли й доводили, — це радше твір із використанням комп'ютерних технологій, з повноцінним авторським правом. Проблема в тому, що між цими полюсами лежить величезна сіра зона, і чинна судова практика в Україні її ще не розмітила. Тому обережний підхід у договорі — не сперечатися, який режим застосовується, а закрити обидва одночасно.
| Критерій | Твір (авторське право) | Неоригінальний об'єкт (sui generis, ст. 33) |
|---|---|---|
| Умова виникнення | Творча праця фізичної особи | Факт генерування програмою без безпосередньої участі людини |
| Особисті немайнові права | Виникають і належать автору | Не виникають (ч. 3 ст. 33) |
| Строк охорони | Загалом усе життя автора і 70 років після смерті | 25 років з 1 січня року, наступного за роком генерування |
| Хто первинний суб'єкт | Автор | Правовласник або ліцензіат комп'ютерної програми; може визначатися договором |
| Службовий режим / замовлення | Прямо врегульовано ст. 14 і ст. 15 | Прямо не врегульовано — потрібен договір |
Хто стає суб'єктом права sui generis за замовчуванням
Це найконтрінтуїтивніша частина статті 33. Частина друга визначає, що суб'єктами права особливого роду можуть бути особи, яким належать майнові права або які мають ліцензійні повноваження на ту саму комп'ютерну програму: автори такої програми, їх спадкоємці, особи, яким автори чи спадкоємці передали (відчужили) майнові права на програму, або правомірні користувачі програми. І далі — ключове речення: договором можуть визначатися умови належності права особливого роду на неоригінальні об'єкти, згенеровані відповідними комп'ютерними програмами.
Тобто закон не прив'язує право до того, хто вводив промпт. Він прив'язує його до прав на інструмент. І одразу ж дозволяє переписати цю прив'язку договором. На практиці «договором» тут насамперед є умови використання самого сервісу: коли ви користуєтеся комерційним генеративним інструментом, ваш статус — правомірний користувач комп'ютерної програми, а обсяг того, що ви отримуєте на виході, визначають умови постачальника.
Звідси перший практичний висновок, який мало хто робить вчасно: перш ніж обіцяти клієнту виключні права на згенерований матеріал, треба прочитати умови сервісу, яким цей матеріал згенеровано. Якщо постачальник залишає за собою права або надає лише невиключну ліцензію, ви не можете передати далі більше, ніж маєте. Ця сама логіка давно знайома тим, хто працює з відкритим кодом і чужими бібліотеками — детальніше про суміжний вузол ми писали в матеріалі про авторські права на код і те, кому вони належать.
25 років, відсутність немайнових прав і що з цього випливає
Частина п'ята статті 33 говорить, що право sui generis виникає внаслідок факту генерування об'єкта і починає діяти з моменту його генерування. Жодної реєстрації, депонування чи формальностей не потрібно. Частина шоста визначає строк: право спливає через 25 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком, у якому згенеровано неоригінальний об'єкт.
Для бізнесу це означає дві речі. Перша — фіксуйте дату генерування. Не дату публікації, не дату здачі роботи, а саме дату створення об'єкта, бо від неї відлічується строк. Логи, метадані, внутрішній реєстр активів — усе це перетворюється з бюрократії на доказ. Друга — 25 років для бренд-активу довгої дії може виявитися замало. Якщо ілюстрація чи персонаж планується як довгостроковий елемент айдентики, спиратися виключно на sui generis ризиковано; тут доречніше паралельно будувати захист через торговельну марку, яку можна продовжувати необмежено (ми розбирали процедуру в матеріалі про реєстрацію торговельної марки в Україні).
Частина третя статті 33 прямо встановлює: у результаті утворення неоригінального об'єкта особисті немайнові права не виникають. Тому вимога «зазначати автора» до такого об'єкта юридично не застосовується, і претензія на кшталт «ви використали без зазначення авторства» тут безпідставна. Обсяг майнових прав суб'єкта, за частиною четвертою, визначається згідно зі статтею 12 Закону — тією ж, що описує майнові права на твір. Розпоряджатися ними можна: частина восьма дає виключне право надавати дозвіл на використання за договором у порядку статті 50, а частина дев'ята дозволяє відчуження за правилами статті 49. Захист від порушень будується за статтею 55 з урахуванням особливостей статті 33.
Коли всередині згенерованого сидять чужі права
Частина сьома статті 33 — норма, яку в договорах ігнорують найчастіше, а вона є найнебезпечнішою. Якщо неоригінальний об'єкт є результатом використання об'єктів авторського права або суміжних прав, суб'єкт користується правом sui generis лише за умови дотримання прав тих, чиї твори були використані в процесі генерування. Аналогічне правило діє, якщо в процесі використано інший охоронюваний неоригінальний об'єкт.
Практично це означає, що право sui generis не «відмиває» вхідні матеріали. Якщо ви подали в модель чужу фотографію, чужий персонаж чи фрагмент чужого коду й отримали похідний результат, ваше право на цей результат є умовним — воно існує, поки ви не порушуєте прав власника вхідного матеріалу. Найпоширеніші сценарії ризику прості: генерація «у стилі» конкретного живого ілюстратора з підвантаженням його робіт, доопрацювання чужого зображення, отриманого з відкритих джерел, генерація за референсом, наданим клієнтом без підтвердження прав.
Звідси друга практична вимога: у договорі має бути зафіксовано, хто відповідає за чистоту вхідних даних. Якщо референси дає замовник — гарантія і відповідальність за них мають лежати на замовнику. Якщо матеріал підбирає виконавець — на виконавцеві.
Працівник, підрядник, фрілансер: хто отримує права
Тут криється найпоширеніша помилка українських договорів 2024–2026 років. Стаття 14 Закону № 2811-IX встановлює, що майнові права на службовий твір переходять до роботодавця з моменту створення службового твору у повному складі, якщо інше не передбачено цим Законом, трудовим договором (контрактом) або іншим договором щодо майнових прав на службовий твір, укладеним між працівником (автором) і роботодавцем. Стаття 15 встановлює схоже правило для твору, створеного за замовленням: майнові права переходять до замовника з моменту створення у повному складі, якщо інше не передбачено договором замовлення.
Але друге речення частини другої статті 15 містить виняток, про який забувають ще частіше: майнові права інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва, створений за замовленням (крім твору, спеціально створеного як елемент комп'ютерної програми), належать його автору, якщо інше не встановлено договором або законом. Пункт 58 статті 1 Закону відносить до творів образотворчого мистецтва, зокрема, малюнок і твір художнього дизайну — тобто ілюстрація чи логотип на замовлення потрапляють саме сюди. Тому для них автоматичного переходу прав до замовника немає навіть у «звичайному» авторському режимі: потрібен договірний пункт. Виняток із винятку — графіка, спеціально створена як елемент комп'ютерної програми: іконки та елементи інтерфейсу продукту переходять до замовника за загальним правилом. Стаття 14 такого застереження не містить взагалі, і саме ця асиметрія між службовим твором і твором на замовлення найчастіше й лишається непоміченою.
Обидві норми говорять про твір. Неоригінальний об'єкт, згенерований комп'ютерною програмою, твором за визначенням не є — він винесений в окрему статтю з окремим режимом. Прямої норми «право sui generis на об'єкт, згенерований працівником, належить роботодавцю» в Законі немає. Натомість є частина друга статті 33, яка прив'язує право до прав на програму й дозволяє врегулювати належність договором.
Тому формулювання «усі майнові авторські права на результати робіт переходять до замовника», яке досі стоїть у більшості шаблонів, потенційно не покриває згенеровану частину результату. Не тому, що воно погане, а тому, що воно говорить про інший об'єкт права.
| Відносини | Твір | Неоригінальний об'єкт (ШІ) | Що робити |
|---|---|---|---|
| Працівник за трудовим договором | Права переходять до роботодавця за ст. 14, якщо інше не передбачено договором | Автоматичного переходу прямо не встановлено | Пункт у трудовому договорі або окремій угоді про майнові права |
| Підрядник, ФОП, фрілансер | Права переходять до замовника за ст. 15; але для твору образотворчого мистецтва на замовлення вони залишаються за автором, якщо договором не встановлено інше | Автоматичного переходу прямо не встановлено | Пряме передання авторських прав плюс окреме застереження про sui generis у договорі й акті |
| Агентство або субпідрядник | Потрібен наскрізний ланцюжок передання прав | Потрібен наскрізний ланцюжок плюс підтвердження статусу користувача програми | Дзеркальні умови в договорі із субпідрядником |
| Внутрішня генерація через корпоративний акаунт | Режим службового твору, якщо є творча праця працівника | Обсяг визначають умови сервісу та внутрішня політика | Політика використання ШІ плюс перевірка умов постачальника |
Що прописати в договорі: робочий мінімум
Нижче — блок, який ми зазвичай додаємо до договорів на розробку, дизайн і контент. Він не замінює індивідуального аналізу, але закриває більшість типових прогалин. Загальний чек-лист для роботи з зовнішніми виконавцями ми розбирали окремо в матеріалі про договір із фрілансером — наведені нижче пункти логічно вбудовуються в нього.
| Пункт | Що він має закривати | Ризик, якщо його немає |
|---|---|---|
| Розкриття використання ШІ | Обов'язок виконавця повідомити, які частини результату згенеровані та якими інструментами | Замовник не знає, який режим прав застосовується до половини матеріалу |
| Передання прав на обидва режими | Майнові авторські права на твори і право sui generis на неоригінальні об'єкти — одним пакетом | Формально передано лише авторські права; згенерована частина залишається поза договором |
| Гарантія щодо вхідних даних | Виконавець гарантує, що не використовував чужі охоронювані матеріали без правових підстав | Спрацьовує частина 7 статті 33, і право замовника стає вразливим |
| Відповідність умовам постачальника | Підтвердження, що використаний сервіс дозволяє комерційне використання результату | Виконавець передає більше прав, ніж має сам |
| Фіксація дати генерування | Передання логів, метаданих або переліку об'єктів із датами | Неможливо порахувати 25-річний строк і довести пріоритет |
| Маркування для ринку ЄС | Розподіл обов'язку позначати згенерований контент | Ризик санкцій за законодавством ЄС на боці того, хто публікує |
Окремо варто сказати про останній рядок. Вимоги щодо прозорості за статтею 50 Акта ЄС про штучний інтелект застосовуються з 2 серпня 2026 року — тобто вже діють. Вони охоплюють, зокрема, машиночитане позначення синтетичного контенту та видиме маркування дипфейків і текстів суспільного інтересу. Дипфейки, згенеровані до 2 серпня 2026 року, маркувати заднім числом не обов'язково (Єврокомісія це радить, але не вимагає), а для постачальників генеративних систем, уведених в обіг до цієї дати, обов'язок машиночитаного маркування за статтею 50(2) застосовується з 2 грудня 2026 року. Порушення може тягнути штраф до 15 мільйонів євро або до 3% світового річного обороту — залежно від того, яка сума більша; для малих і середніх підприємств та стартапів застосовується менша з цих величин. Для українських компаній це не абстракція: якщо ви публікуєте згенерований контент для аудиторії в ЄС або постачаєте його клієнту, який публікує його там, питання «хто маркує» має бути вирішене договором, а не за фактом.
Мінімальний план для компанії, яка вже використовує генеративні інструменти, виглядає так. Перевірити умови сервісів, якими користуються команди, і зафіксувати, який обсяг прав вони насправді дають. Оновити шаблони договорів із підрядниками й трудові договори, додавши окреме застереження про право sui generis та гарантії щодо вхідних матеріалів. Завести облік згенерованих активів із датами створення. Визначити, хто в компанії відповідає за маркування контенту, якщо є експозиція на ринок ЄС. І, нарешті, переглянути вже підписані договори за останні два роки — саме там зазвичай і виявляється, що ключовий візуальний актив продукту юридично нікому не передавали.
Часті питання
Чи можу я зареєструвати авторське право на зображення, згенероване нейромережею?
Якщо об'єкт справді утворений програмою без безпосередньої участі людини у творенні, авторського права на нього не виникає — виникає право sui generis за статтею 33, і воно діє з моменту генерування без будь-яких формальностей. Якщо ж людина внесла істотний творчий внесок і результат є твором, створеним з використанням комп'ютерних технологій, до нього застосовується звичайний авторський режим. Кваліфікація залежить від фактичних обставин створення, тому має сенс зберігати підтвердження процесу роботи.
Скільки діє право на згенерований ШІ контент в Україні?
Двадцять п'ять років. Строк обчислюється з 1 січня року, наступного за роком, у якому об'єкт було згенеровано. Це прямо встановлено частиною шостою статті 33 Закону № 2811-IX у редакції Закону № 2974-IX.
Чи належать роботодавцю права на те, що працівник згенерував на роботі?
Правило про службовий твір зі статті 14 стосується творів. Для неоригінального об'єкта Закон прямої норми про автоматичний перехід не містить, натомість частина друга статті 33 дозволяє врегулювати належність права договором. Тому надійний варіант — прописати це у трудовому договорі або окремій угоді про майнові права, а не покладатися на замовчування.
Що робити, якщо підрядник згенерував логотип, а ми вже його використовуємо?
Спершу перевірити, що саме передано за договором і актом: чи згадано там право sui generis, чи лише авторські права — і чи є взагалі пряме передання авторських прав. Для логотипа це критично: за другим реченням частини другої статті 15 майнові права на твір образотворчого мистецтва, створений за замовленням, залишаються за автором, якщо договором не встановлено інше. Далі — з'ясувати, яким сервісом згенеровано об'єкт і чи дозволяють його умови комерційне використання. Якщо в документах прогалина, її закривають додатковою угодою. Паралельно варто розглянути реєстрацію торговельної марки — вона дає окрему й довшу підставу для захисту.
Чи потрібно маркувати ШІ-контент, якщо мій бізнес працює тільки в Україні?
Українське законодавство наразі не встановлює загального обов'язку маркувати згенерований контент. Обов'язок за статтею 50 Акта ЄС про штучний інтелект застосовується з 2 серпня 2026 року і стосується постачальників та розгортачів відповідних систем у контексті ринку ЄС. Якщо ви не орієнтуєтеся на ЄС, ця вимога вас безпосередньо не стосується, але варто перевірити вимоги майданчиків і рекламних платформ, якими ви користуєтеся.
Чи можна продати або ліцензувати право sui generis?
Так. Частина восьма статті 33 дає суб'єкту виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання об'єкта за договором у порядку статті 50 Закону, а частина дев'ята дозволяє відчужити це право за правилами статті 49. Тобто ліцензія й повне відчуження однаково доступні — питання лише в тому, щоб предмет договору був названий правильно.
Матеріал має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Норми часто змінюються — перед прийняттям рішень звіряйтеся з чинною редакцією актів або зверніться по індивідуальну консультацію. Команда NewFrame Legal супроводжує бізнес у цих питаннях.